ВІВЧАРСТВО СТАЛО «ЕКЗОТИКОЮ»
Попит на одяг з натуральної вовни зростає, а вівчарство занепадає
Нещодавно у ЗМІ промайнуло повідомлення про те, що в Австралії після повені та різкої засухи зросли ціни на вовняні тканини - за рік майже вдвічі. Вартість вовни досягла річного максимуму. І то не тільки у найбільшому в світі постачальнику вовни - Австралії, але й в Шотландії та інших країнах. Ситуація погіршується кризою в індустрії виробництва вовни. Обсяги виробництва сировини скоротилися до мінімуму за останні 85 років. І це при тому, що на ринках Азії, а особливо Китаю, постійно зростає попит на одяг з натуральних вовняних тканин. Це змусило задуматися, а як же з цим у нас, адже колись і на Волині розводили чимало овець
Сергій НАУМУК
Скажімо, ще за Польщі була розроблена програма розвитку сільського господарства, яка включала й розділ про вівчарство. Тоді чимало господарів вирощували овець і мали з того зиск. Та й у радянські часи в багатьох колгоспах була отара. Нині ситуація інакша: в державі налічується 2,2 мільйона овець та кіз проти 9 мільйонів у 1990 році.
В Україні вівчарство найбільше розвинене на Одещині, в Криму, на Закарпатті та на Донеччині. У Волинській області налічується близько 15 тисяч овець та кіз. Притому переважну більшість їх (83 відсотки) утримують в господарствах населення. Тобто товарної вовни та баранини у нас продукують дуже мало. На початку дев'яностих ситуація була протилежна: 85 відсотків овець утримували великотоварні господарства.
Особливість вівчарства у тому, що цю галузь вважають виробництвом з комплексною продуктивністю. Розведення овець дає змогу одержувати не лише дієтичне й поживне м'ясо, а й вовну, шкіри, овчину, молоко та бринзу. Важливою й однією з головних складових технологічного процесу є первинна обробка вовни. На Волині свого часу діяло єдине у Західній Україні підприємство, яке чесало вовну - Рожищенська швейна фабрика фізкультурно-спортивного товариства «Динамо». І нині там не лише чешуть вовну, а й шиють вовняні ковдри. Тепер це підприємство переживає не найкращі часи, тому ініціативу перехоплюють приватні підприємці: організовано чесальні цехи в Рожищі та Маневичах.
Стосовно іншої вівчарської продукції, то нині в Україні баранина займає всього один відсоток від усього виробленого м'яса. Тому вівчарство можна сміливо вважати галуззю невикористаних можливостей. Одне з небагатьох господарств Волині, в якому розводять овець - фермерське господарство «Аміла» Турійського району. Нині там утримують близько 240 овець темноголової латвійської породи. Воно єдине в області має статус племінного репродуктора в галузі вівчарства.
- Ніхто не хоче тієї вовни, нікому вона не потрібна. Беруть тільки на ковдри, - розповіла керівник цього господарства Ірина Січковська. - Якщо ми пострижемо всіх овець, то заробимо сім тисяч гривень. А доглядачеві треба щомісяця 1-1,5 тисячі гривень на зарплату. Дві тисячі треба дати тим, хто стриже. А ще ножиці придбати. Тому зиску жодного, це - своєрідне хобі.
Ірина Василівна каже, що овець зрідка купують на шашлики або для розведення. А загалом попит мізерний. І вовну, і шкіри годі кудись вигідно збути. Її слова підтверд жують офіційні повідомлення про те, що за минулий рік рентабельність виробництва вовни знизилася і досягла... мінус 83 відсотки! Основними причинами збитковості вівчарства є низька продуктивність овець та якість продукції, значні перевитрати кормів й праці на виробництво вовни й баранини і, як наслідок, висока собівартість.
Разом з тим є думка, що українське вівчарство вже пройшло точку найбільшого занепаду. По-перше, найменша кількість овець та кіз в Україні (1,6 мільйона голів) була зафіксована в 2007 році й відтоді поволеньки зростає. Але йдеться лише про кілька «профільних» областей: Одеську, Закарпатську, Донецьку тощо. Скажімо, Крим за цей час наростив поголів'я майже вдвічі. Прикро, але Волині цей позитив не стосується.
По-друге, за твердженням деяких ЗМІ, на Півдні України є сучасні вівчарські господарства, які мають рентабельність до 50 відсотків і більше. Зрештою, подібну рентабельність (50-60 відсотків) пропонують автори бізнес-плану з розвитку господарства на 500 вівцематок, який довелося прочитати на одному профільному інтернет-сайті. Щоправда, дохід передбачений за рахунок продажу ягнят та вівцематок, а про вовну ні слова.
От і виходить, що з одного боку є попит на одяг з натуральної вовни, а з іншого - господарства не зацікавлені у вівчарстві, бо важко збути продукцію. Те, що сталося з вівчарством на теренах області, до болю нагадує ситуацію в іншій галузі - льонарстві. Ймовірно, що і причини занепаду льонарства та вівчарства до певної міри спільні. Дається взнаки монополізм переробних підприємств, які через свою неплатоспроможність перестали заготовляти у вітчизняних товаровиробників вовну. Це й призвело до зменшення поголів'я овець.
Варто зауважити, що баранина ніколи не займала надто великої частки на ринку м'яса. А от вовна якраз навпаки - була важливою сировиною для багатьох комбінатів. Тож саме із занепадом вітчизняної легкої промисловості можна пов'язати й жалюгідне становище вівчарства. Тому допоки на ринку одягу пануватимуть китайські та турецькі вироби, на розквіт вівчарства сподіватися годі.
Нещодавно у ЗМІ промайнуло повідомлення про те, що в Австралії після повені та різкої засухи зросли ціни на вовняні тканини - за рік майже вдвічі. Вартість вовни досягла річного максимуму. І то не тільки у найбільшому в світі постачальнику вовни - Австралії, але й в Шотландії та інших країнах. Ситуація погіршується кризою в індустрії виробництва вовни. Обсяги виробництва сировини скоротилися до мінімуму за останні 85 років. І це при тому, що на ринках Азії, а особливо Китаю, постійно зростає попит на одяг з натуральних вовняних тканин. Це змусило задуматися, а як же з цим у нас, адже колись і на Волині розводили чимало овець
Сергій НАУМУК
Скажімо, ще за Польщі була розроблена програма розвитку сільського господарства, яка включала й розділ про вівчарство. Тоді чимало господарів вирощували овець і мали з того зиск. Та й у радянські часи в багатьох колгоспах була отара. Нині ситуація інакша: в державі налічується 2,2 мільйона овець та кіз проти 9 мільйонів у 1990 році.
В Україні вівчарство найбільше розвинене на Одещині, в Криму, на Закарпатті та на Донеччині. У Волинській області налічується близько 15 тисяч овець та кіз. Притому переважну більшість їх (83 відсотки) утримують в господарствах населення. Тобто товарної вовни та баранини у нас продукують дуже мало. На початку дев'яностих ситуація була протилежна: 85 відсотків овець утримували великотоварні господарства.
Особливість вівчарства у тому, що цю галузь вважають виробництвом з комплексною продуктивністю. Розведення овець дає змогу одержувати не лише дієтичне й поживне м'ясо, а й вовну, шкіри, овчину, молоко та бринзу. Важливою й однією з головних складових технологічного процесу є первинна обробка вовни. На Волині свого часу діяло єдине у Західній Україні підприємство, яке чесало вовну - Рожищенська швейна фабрика фізкультурно-спортивного товариства «Динамо». І нині там не лише чешуть вовну, а й шиють вовняні ковдри. Тепер це підприємство переживає не найкращі часи, тому ініціативу перехоплюють приватні підприємці: організовано чесальні цехи в Рожищі та Маневичах.
Стосовно іншої вівчарської продукції, то нині в Україні баранина займає всього один відсоток від усього виробленого м'яса. Тому вівчарство можна сміливо вважати галуззю невикористаних можливостей. Одне з небагатьох господарств Волині, в якому розводять овець - фермерське господарство «Аміла» Турійського району. Нині там утримують близько 240 овець темноголової латвійської породи. Воно єдине в області має статус племінного репродуктора в галузі вівчарства.
- Ніхто не хоче тієї вовни, нікому вона не потрібна. Беруть тільки на ковдри, - розповіла керівник цього господарства Ірина Січковська. - Якщо ми пострижемо всіх овець, то заробимо сім тисяч гривень. А доглядачеві треба щомісяця 1-1,5 тисячі гривень на зарплату. Дві тисячі треба дати тим, хто стриже. А ще ножиці придбати. Тому зиску жодного, це - своєрідне хобі.
Ірина Василівна каже, що овець зрідка купують на шашлики або для розведення. А загалом попит мізерний. І вовну, і шкіри годі кудись вигідно збути. Її слова підтверд жують офіційні повідомлення про те, що за минулий рік рентабельність виробництва вовни знизилася і досягла... мінус 83 відсотки! Основними причинами збитковості вівчарства є низька продуктивність овець та якість продукції, значні перевитрати кормів й праці на виробництво вовни й баранини і, як наслідок, висока собівартість.
Разом з тим є думка, що українське вівчарство вже пройшло точку найбільшого занепаду. По-перше, найменша кількість овець та кіз в Україні (1,6 мільйона голів) була зафіксована в 2007 році й відтоді поволеньки зростає. Але йдеться лише про кілька «профільних» областей: Одеську, Закарпатську, Донецьку тощо. Скажімо, Крим за цей час наростив поголів'я майже вдвічі. Прикро, але Волині цей позитив не стосується.
По-друге, за твердженням деяких ЗМІ, на Півдні України є сучасні вівчарські господарства, які мають рентабельність до 50 відсотків і більше. Зрештою, подібну рентабельність (50-60 відсотків) пропонують автори бізнес-плану з розвитку господарства на 500 вівцематок, який довелося прочитати на одному профільному інтернет-сайті. Щоправда, дохід передбачений за рахунок продажу ягнят та вівцематок, а про вовну ні слова.
От і виходить, що з одного боку є попит на одяг з натуральної вовни, а з іншого - господарства не зацікавлені у вівчарстві, бо важко збути продукцію. Те, що сталося з вівчарством на теренах області, до болю нагадує ситуацію в іншій галузі - льонарстві. Ймовірно, що і причини занепаду льонарства та вівчарства до певної міри спільні. Дається взнаки монополізм переробних підприємств, які через свою неплатоспроможність перестали заготовляти у вітчизняних товаровиробників вовну. Це й призвело до зменшення поголів'я овець.
Варто зауважити, що баранина ніколи не займала надто великої частки на ринку м'яса. А от вовна якраз навпаки - була важливою сировиною для багатьох комбінатів. Тож саме із занепадом вітчизняної легкої промисловості можна пов'язати й жалюгідне становище вівчарства. Тому допоки на ринку одягу пануватимуть китайські та турецькі вироби, на розквіт вівчарства сподіватися годі.
Немає коментарів:
Дописати коментар